МИНАЄ ВТОМА

Ще в цьому дні зустріну раннє сонце.
Ще в цьому дні когось-таки люблю.
Ще в цьому дні несу в своїй долонці
Росинку чисту, ніжну і тремку.
Бо цвіт заспраглий, стятий спекотою,
Ще зажадав води хоча б ковтка,
І птах,на леті влучений стрілою,
До сонця крильця тремко підійма.
Бо тут,десь поруч, десь отут, так близько,
Так недалеко, в кожного із нас,
Є хтось,отой,кому занадто слизько,
Від помилок , від ран і від образ.
Можливо,ниті світлі та чуттєві,-
Нитки рятунки, білі мов рясти
Душі, в зневірі згашеній миттєвій,
Потрібно дуже вчасно донесTu
Чи птахою донести, а чи вітром,
Здолати в комусь тьмяності виток.
Хтось скаже: ти моє стихійне лихо!
Ти скажеш : "Я над прірвою місток!"
І не впустить хвилевого моменту -
Над головою-вичік самозради,
Щоб не спустіти до самого щенту
Цей світ потрібно всім єством вдихати!
Можливо,що твоя ясна усмішка
В чиємусь передсерді знищить страх,
І ти-не пауза, не пустка, не проміжка!
То значить,ти отут не просто так!
Радію я, що в цьому дивосвіті
Не все ще сірі звітрені камені,
А зміст тут саме в тому цвіті,
Який проріс крізь вимури шалені!
Я дякую за те, що хочу вміти
Епіцентрово відчувати ранку,
Бо жити- це радіти, і боліти,
І зустрічати тепле сонце зранку!

Дякую Тобі Наталочко, за Твою глибинну поезію, котра наштовхує на роздуми, на нові рядки!