Ви знаєте, Вікторе, чомусь і мені вже набридла присутність зими. Та думаю, що це від того, що сонечко від нас так далеко - на тропіку Козерога і так далеко від тропіку Рака, як від вашого, що сховався від зими в мул. Та незабаром зимове сонцестояння і відродиться надія на весну, яку вже підсвідомо чекаємо. У вірші Вашому знайшов я таку філософію, ось.
Прочитати, може й є можливість, та второпати все зразу важкувато. Відчувається глибокий філософський погляд на болючі проблеми. Тільки, на мій погляд, думки коротше викладати треба, я й сам страждаю часто довгими віршами, згодом їх врізаю до краю, тоді вони кращі. Бажаю Вам натхнення.
Бурхливий потік - його не спинити, І час понад світ -ку-ку і ку-ку... Не встигнеш картини... не встигнеш скурити... А час, мов палач, вже пішов за ріку... Філософія! Сподобалось.
Створила весло, Створила вітрила... Не було, щоб нЕсло, Не було, щоб несила... Я у будні ясельце І створила, зліпила, І дала те весельце, Крізь дороги. Є сила? Чи то паралелі, Мо то мні паралельно... Чи ти є... Ой, мій Лелю! Головне - щоб несло... Щоб його я створила!!!
Куди б ти не біг, Куди б не ховався, Коли в душі сніг, Коли сам зостався... Замріяний світ... А може сховає Від мене сім бід. Й надію спіймаю, Й відродиться серце, Й навчиться любити, Й не будеш в люстерці Себе си ганьбити...