Кожен мусить завжди пам"ятати

Обірвалось непомітне щось в душі,

Ніби буревій всередині промчався.

Залишились мрій уламочки крихкі

І нікчемним зміст життя мого здавався.

Лиш єдине слово гострим камінцем

В серце вдарило, вп"ялось, як ржа, колюче.

Що колись було мені в житті взірцем,

Біль закреслив так жорстоко й неминуче.

І одна-єдина думка, як мара,

Ніч і день нашіптує мені уперто:

"Ти ж доросла жінка й зовсім не дурна,

Чом же на душі так холодно і мертво?

Слухай, що шепоче вітер весняний,

Ніжність його слів впусти в зболіле серце.

Викинь з нього камінець і сум свій злий, 

Усміхнись весні і біль, як сон, минеться".

Звісно, слів жорстоких нам не обійти,

Тільки кожен мусить завжди пам"ятати,

Що колись у відповідь почуєш ти:

Зло борги свої уміє повертати.