У суботу, 26 травня поточного року, улючани, їх нащадки та українці з поближніх сіл і містечок у черговий раз прибули відзначити роковини спалення такого гарного і свідомого свого українства села. Нагадаю, що у 1946 році в Свято Вознесіння Господнього прийшло польське військо з ворожо наставленим населенням околишніх польських сіл і спалили Улюч. Так хочеться, щоб про це знав НАШ народ в Україні і на поселеннях, яка зустріла доля тих, які ставали в обороні українства тих НАШИХ етнічних земель. Скажімо, що у квітні того ж року минуло 65 років, коли то польська влада ввела ганебну для себе і жорстоку для нашого народу Акцію "Вісла". Знаймо про це і не забуваймо. Нині знов біля дороги зарослої бур'яном і хащами , що веде до каплички в Грушівці, зупинилося десь біля двадцяти машин з людьми з усіх усюд Польщі. Сказати треба живим, що навкруги тут, де ростуть ті хащі, до закінчення Другої Світової Війни стояли хати, росли і цвіли сади, і було поле, яке дарило хлібом НАШ мирний народ. Нині можна побачити серед тих, які приїхали, щоб відзначити ці трагічні для нас роковини, були також нащадки улючан з України, а точніше з Івано-Франківщини, де у 1945 році були переселені українці з Улюча. І хоч села, бувшого села, майже нема, все таки його діти приїжджають на своє рідне хоч один раз у році, щоб бути разом зі своїми односельчанами і віддати шану померлим, вбитим і замученим з сіл Грушівка і Улюч. Всіх нас єднала молитва. Щира молитва. Тут я навмисно вжив слів ЄДНАЛА МОЛИТВА. Бо знов разом при капличці в Грушівці молилися вірні зі своїми душпастирями двох НАШИХ Церков: Греко-католицької і Православної . Біля каплички стояли люди з хоругвами, на яких вишито хрестиком святих НАШОГО народу - святу княгиню Ольгу і святого князя Володимира. Молебень за душі синів і дочок тих земель на переміну вели отці: отець митрат Іван Антонович з Православної Церкви у Сяноці і отець парох з Гломчи, села що напроти Улюча за Сяном, Роман Килик. На закінчення, після молитовного відзначення того гіркого свята отці у своєму слові приблизили роки трагічної минувшини тих земель. Ще нагадаю, що прибуло багато родин зі своїми малими дітьми. Це тішить. Це говорить, що наше Я не пропаде. Коли люди молилися, почав іти теплий, весняний дощ. Кругом ішла думка, що мабуть і НЕБО захотіло заплакати над душами нашої рідної землі... Далі всі громадно перейшли або переїхали на площу, де стояла нова церква в Улючі, яку за дозволом бувшої польської влади було розібрано. І там знов всі разом молилися. Молитви і церковні співи хористів з церков в Гломчи і Сянока ЄДНАЛИ усіх, бо вони і Православні і Греко-католицькі. Всі бо ці пісні НАШІ. Тут з гарним і мудрим словом до присутніх промовив отець Роман Килик. Сказав він між іншими, що коли б не ця ганебна Акція "Вісла" , то нині нас тут було б багато і всі ми молилися б в церкві, яку зруйнував брат тої самої віри. На прицерковній площі разом з нами молився війт і секретар з Гміни в Дідні, які є нині господарями тих земель. За присутність і спільну молитву подякував усім гостям отець Роман. Щиру подяку висловив Панству Холявкам і Панству Шулям, які від перших з'їздів є головними організаторами Свята в Улючі. З розритої при церковної площі на Улюцьку Ватру запросили вищезгадані , де приготовлено почастунок. Був теплий чай і кава. Була ковбаска, яку треба було тільки наложити на кийок і пекти на вогнищі біля Сяну. Всі гарно гостилися і обіцяли через рік приїхати на чергові святкування до рідного Улюча що над Сяном. Я впевнений, що Свято в Улючі тривало до пізних годин ночі, а продовженням його мала бути Свята Літургія в старовинній церковці Улюча, що на горі Дубник (у 2010 році відзначено її 500 річчя). Службу Божу мав очолити парох з Гломчі отець Роман Килик. На жаль, мені треба було в суботу перед ніччю їхати у Вроцлав, щоб там молитися на Святій Архієрейській Службі Божій, яку очолював Патріарх Української Греко - Католицької Церкви Преосвященний Святослав.
Унизу приєдную свойого вірша присвяченого подіям з минулого.
Жили ми в себе від століть, Завжди старчило нам свойого, Село, де рідне наше спить, Спалив сусід ось з-за дороги.
Молився, з нами святкував, Ішов з батьками в одну школу, Той самий вчитель їх навчав, Той час не вернеться ніколи.
Чому так діється, скажіть? Що той, з яким жили як браття, У сорок шостім навесні Прийшов з вогнем у Підкарпаття.
Прийшов з мечем, а не з хрестом, Щоб Улюч наш спалити, Щоб Сян не бачив з нас ніхто, Щоб рідного лишити.
Та не спинити Сяну плин, І не спалити пам'ять, звісно... Гіркий цей спогад, як полин, Про те, ім'я котрому - "Вісла".
Та давня фізична і духовна знекровленість нації дає про себе знати і в умовах незалежного життя. Шкода, що для відродження знищеної енергії українського народу потрібно чимало часу, проте, сподіваюся, що той час уже не за горами... Слава Україні, пане Василю!
Слава Богові!Слава Україні! Усім її відомим і невідомим Героям СЛАВА! Так, Пане Вікторе, минуле наробило багато лиха. Про це добре знають всі ті, які ставали йому напроти. За це і страждали, і гинули. Добре б було, щоб про це говорили вчителі в школах. Наших школах рідною мовою. минуло двадцять років. Є краще як було, але до доброго ще далеко. Зберігаймо пам*ять про своє рідне всюди там, де живемо. Нас багато! Подолаємо! З повагою Василь Шляхтич
Вогнем печуть глибокі рани За рідний Край, і за село, І правлять панахиди храми, І сум лягає на чоло. Пішов Улюч з димами вгору, А з ним і цвіт старих садів, І не залишилось ні двору, Не видно людських тут слідів. А серце хоче розказати, Як колосився в полі хліб… Навіщо ж було йти на брата? І стільки знищити осіб… Горить вогнем святкова ватра, І хоч села давно нема, Та люди дивляться у завтра, І сум, і радість з усіма…
Дуже дякую Вам, Пані Катерино за підтримку написану віршем.Щиро дякую від себе і всіх Улючан, які зберігають своє рідне. Попробував і я Вам також віршем дати відповідь. З повагою Василь Шляхтич
Життя написало поему Нам її вивчати Щоб зрозуміти Ворожу для нас систему Що ввійшла в Карпати Нас вигубити
Життя поки що не приснуло Заходить до хати Своє говорить Воно добре знає як було Завмирала святість Плакали гори.
Василю, 130 чоловік переглянули чи прочитали Ваш твір, а залишили лише 2 коментаря. Я хочу за них вибачитися і сказати, що це не тому вони мовчать, що не хочуть коментувати, а тому, як я по собі відчула, що слова тут зайві. Наближається час дій, а не слів. І ще, можливо, тому, що прочитавши написане, мені захотілося встати, низько схилити голову і хвилину помовчати...
Пане Василю, схиляю голову перед пам'яттю!Болюче все це! Болюча вся наша історія!!!
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
