На зблиску леза літа і серпа,
звойоване на смерть од косовиці,
вмирає гордо жито. Отерпа
од баченого сонцева зіниця.
Бо то - життя: хто- родиться...хто йде...
Снопок останній...обжинкують люди.
Найдужче чути, як співа оте
дівча попівське - золочЕноруде.
Оці огнисті пасма по плечу...
волосся магма - магії пожари.
Ступає, а звістує плоть: Лечу -у-! -
О, юні нерозважливі примари.
Сей небоокий поогляд таїни,
у лоні - вишні спілої напруга.
Узори на сорочці- щоб вони
сховали препалкі спокуси - дуги.
Настуньо! О, Настунечко! Насту- у!
Настирна вдача...янголя із "перцем"
Ну як у тебе- дівоньку просту
влилося стільки княжого?- як, серце?
Кирпатий носик - гонору до зір,
під ноги доля стелить домоткане...
Вже й стільки залицяльників...О. вір:
не легко буде як прийде кохання.
Не відаєш...не знане ще тобі:
Сльозу твою - коштовність найдорожчу
в своє оправить серце Мухiббі,
а ти слізьми заллєш стезю до прощі.
| 
у Вас 
0
