Причал печалі...зОлота зотлінь... оковдрилась у притінь товщилезну доба зітхань і осідає...чезне в потоці часу пережита рінь. Душа розпелюсткована і гола намацує спасенного тепла із чаші Сонця - ще не допила любові світла з німбового кола. Хіба хтось накликав оцю пору?! - вона сама плила по венах літа у лодії закону цього світу - вершинна кода - перелітне "кру". Од крил перетривожено штормить небесна гавань - бачте,Клеопатра осінньолика - хоче вже назавтра відчути влади насолодну сить. Вітри їй сопілкують на стерні, встеляють листям килими дерева, нанизують браслети янтареві і коронують царственицю...НІ !- не віриться в пишнотну цю одінь- така за нею паде глибомряка, судомне ритмогілля...Ох, ніяка оце не влада - зОлота зотлінь.
|