Причал печалі

Причал печалі...зОлота зотлінь...
оковдрилась у притінь товщилезну
доба зітхань і осідає...чезне
в потоці часу пережита рінь.
Душа розпелюсткована і гола
намацує спасенного тепла
із чаші Сонця - ще не допила
любові світла з німбового кола.
Хіба хтось накликав оцю пору?! -
вона сама плила по венах літа
у лодії закону цього світу -
вершинна кода - перелітне "кру".
Од крил перетривожено штормить
небесна гавань - бачте,Клеопатра
осінньолика - хоче вже назавтра
відчути влади насолодну сить.
Вітри їй сопілкують на стерні,
встеляють листям килими дерева,
нанизують браслети янтареві
і коронують царственицю...НІ !-
не віриться в пишнотну цю одінь-
така за нею паде глибомряка,
судомне ритмогілля...Ох, ніяка
оце не влада - зОлота зотлінь.