Відкриває цю добірку поезії про літо талановита поетеса - Олена Матушек з прекрасним віршем: Олена Матушек Прошуміла слава, ніби дощ, Висохли дороги і калюжі. А зрадлива злива крила дужі Вже над іншим іменем полоще. Все минає, бо, як не ростем, Лиш відлуння в полі залишаєм... Літо ж пам'ятають не дощем, Літо ж пам'ятають – урожаєм... Вікторія Клементовська народилася на Чернігівщині. Закінчила Київський медичний інститут. Працює педіатром районної лікарні в селі Дядьковичі на Рівненщині. Очолює обласне літературне об'єднання «Наше коло». ЦЕ ЛІТО А вже наступають обжинки – І літо від нас відлетить. Уже не сунички – ожинки Скуштуєш, якщо закортить. Для когось повториться знову, Для тебе загубиться й слід. І скільки ще тої любові... І як не зненавидіть світ? Це літо, зі злота відлите, Блищить – що аж ріже в очах! Це літо ще буде боліти, А осінь научить прощать. Ірина Лобовик: *** Літо. Суничні і сонячні дні. Зрідка гроза долетить ненароком, схрестить у небі мечі вогняні — і втихомириться. Тиша і спокій. Літо зелене. Вечірня пора дише теплом і накошеним сіном. Котиться з неба прозора зоря, падає квіткою в сонну долину. А при долині червневі сади кронами в небо високе підбились. Зіронько ясна, до мене впади,— в червні суничнім і я народилась... Леонід Кльосов ЛІТО НА ГРЯДЦІ Усеньке літо кланяюсь землі, Молюсь щоденно, аби щось вродило. Чабанський син, що виріс у ріллі, З любові до землі зростають крила. У грядці риюсь, мрію долілиць. І, колінкуючи, осота викорчовую. Весна подала доленосний клич, Тож кожну грудочку пучками відціловую. Щоранку випасаю злих жуків, - Під пахви їх, рябесеньких, лоскочу, Легеньким віничком,- охоче-не охоче,- Щоб розсмішити товстих жерунів. Вони стрибають у сачок поскоком. (Ви так набридли, капосні жуки) Нині, без вас ніхто не робить кроку На наші,1 захімічені грядки. Усеньке літо кланяюсь Землі, До болю вигинаю свою спину. Змиваю піт, що в очі ллє мені, І дякую Дажбогу неодмінно. Василь Грінчак *** Літує літо у липневім цвіті, Гречки медами пахнуть звіддаля, Вже зажовтіли ниви і поля, Десь перепілка пітькає у житі. Після дощу розморена земля Лежить і слухає, що робиться у світі, Ласкаве сонце спиниться в зеніті І дивиться, як грається маля... І кожний день – як подих дозрівання, Година кожна – як пора чекання Ось-ось почнуться у полях жнива. Тре агроном в натрудженій долоні Вусаті колоски. Зерно уповні, Немов янтар, на сонці ожива. Платон Воронько *** За літо стомлена мілесенька ріка Вповільнює ходу свою синяву. Вона не мріє про дніпрову славу, Не тішиться стрибками з лотока. Але коли в закови забере Зима їй ноги і ласкаві руки, Ріка обуриться: «За що терплю я муки?..» – І повінню кайдани роздере. В тім герці волею наповниться душа, А тіло силою наллється молодою, – Ріка млини затопить до коша, А може, й греблю пустить за водою. Сергій Негода ВІННИЦЬКЕ ЛІТО В’юнка берізка перед містом. У зелені озер всі снасті. Б’є трясогузка, – з нею сом ніяк не може вгамуватись. Вітер розбурхає болота. День – наче диво, а на сонці серед озер одна голота пливе, неначе мара в топці. Акації у пінних мурах. І перед ними дзьоро круку. Загублена тремка бандура. В очах кацурики від звуку. З перлини вислизнула геть, зірвалась щука і в момент шусть в озеро. Бандурі – смерть. Юлія Баран народилася у селі Мельники-Річецькі Ратнівського району Волинської області в сім’ї лісника. Навчається на філологічному факультеті Волинського державного університету ім. Лесі Українки. *** Розкрилася земля у буйноквітті, У літо вже по пояс забрела. Цілує руки, літеплом зігріті, Їй тихий червень ніжністю зела. Торкає вітерець моє волосся, І лащиться, і тулиться до ніг. У полі жито молодим колоссям На мить спиняє мій шалений біг. Заплутавшись в густій зеленій сіті, Ловлю твоє настирливе: «Зажди!..» Розкрилася земля у буйноквітті, Пахучі розливаючи меди.
|