Жовте листя від вітру ніяк не втече,
Врозсип-врозтіч від нього шугає.
Гілка клену торкнула мене за плече:
"Бачиш – осінь", – мені натякає.
Жовте листя злетить догори і впаде.
Жовте листя сумне і красиве.
Осінь в нас непомітно тепло украде,
Замість дасть щось журне і щемливе.
Жовте листя торкнеться нечутно долонь –
Схоже щось на секунди прощання.
Не зігріє нікого холодний вогонь,
Ні до чого моління й благання.
На додачу узавтра іще задощить.
Гляну я у вікно – мокротеча.
І на стежці до саду калюжа блищить.
І на серці якась порожнеча.
| 
у Вас 
0
