Так, вона ніби прагла до світла...
І нестримно любила життя.
І вже хвора, вмираючи, квітла,
Пориваючись крізь небуття. Так, пісні її скрізь пломеніли...
Та, обравши тернистий свій шлях,
Вони іскрами зброї летіли,
Відбиваючись в світлих очах. Почуття невимовної туги
Залишалося в ній назавжди,
Та вона не терпіла наруги
І співала мотив боротьби. Її спів, як життя всеосяжний,
Пробудив Україну від сну.
Та й не може вже бути інакше -
Вона слухала завжди весну! Про незламність духовної волі
Свідчить віра в безсмертні слова:
Хто сказав, що корилася долі?
Хто сказав вам, що Леся слабка? Поборовши життєві незгоди,
Домоглася своєї мети.
І полум'яна квітка свободи
Для нащадків цвістиме завжди. Мала сили любити і жити,
Опбікаючи словом серця,
Самовіддану справу творити
У натхненні поета-борця Хоч її серед нас вже немає,
Залишились на спомин слова.
Ці слова - те, що враз не вмирає.
Леся поруч. І Леся жива!
| 
у Вас 
0
