Відлуння
Задзвеніло кришталем,
відлунням обізвалось.
З неба падала дощем
- з ним вона прощалась.
Загубилась серед гір,
пав туман в долину.
Не лишилося слідів
- все дощами змило.
Позапростором блукав,
серед гір високих.
Лише вітер завивав,
гнав річні потоки.
Він шукав її і звав:
"Озовись,кохана!"
Та відлуння одізвалось
в мороці туману.
2014р липень
Додав: luysik67 (11.12.2014)
| Автор: © Людмила
Розміщено на сторінці : Притула Людмила
Поділіться цією публікацією у Фейсбуці :
Переглянули твір - 3061 чол.
у Вас # закладок
Ключові (? ): він , Мрії , вона , прощання
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 5
Порядок виводу коментарів:
За замовчуванням
Спочатку новi
Спочатку старі
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
klavysjka : Так воно і є. З дитинтьва навчена дякувати ГОсподові за все, що мают. Та війна дала зрозуміти, що це потрібно робити щомиті...
virchi : Твір наповнений світлом, як молитвою за те, що багато хто сприймав як буденність, але тепер – як подарунок. Прості слова набувають сили, коли за ними
virchi : Який милий і світлий вірш! Після всіх важких тем про війну та біль - тут відрада (не в мінус іншим віршам про страждання народу!) . Ви створили
virchi : Так, маєте рацію. На відстані усе інакше, але справжній біль і страждання - тут, на Батьківщині