Вечірню мою сповідь чує вітер.
І бачить зірка в небі одинока...
Я більше ні у що уже не вірю,
Ні в дружбу чисту, ні в любов високу.
Моя душа без звуку й сліз ридає.
Зламали їй без того слабкі крила.
Я ніби птах, що більше не літає...
Лиха година долю полюбила.
В моїх очах не видно більше щастя.
Біжать у вічність стомлені хвилини.
Коли сама я, то мене немає.
Я піснею у вічність тихо лину.
Стаю дощем осіннім та холодним.
Стаю я вітром, в листі що ночує.
Стаю грозою, блискавкою, громом!..
Та все одно мене ніхто не чує .
Я сповідаюся у тебе, буйний вітре,
У тебе, місяцю далекий мій та ясний.
Сльозу непрохану тихенько знову витру.
Нещасний світ і в ньому я нещасна.
Господи, ну чому така печаль?! Чому така... і скрута й безнадія..... Чому... сльза, немо кришталь Блищить на обважнілих віях?.....
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi:Дуже сильний, гострий і водночас глибокий вірш. У ньому відчувається не просто критика, а біль за правду, справедливість і відповідальність перед людьми. Особливо влучно з
virchi:Дуже образний і глибокий вірш. 🌿 Стільки різних перевтілень — і зрештою все одно повернення додому. Особливо сподобався фінал: простий, але дуже сильний. ❤️
у Вас 
0