Я написав, що написав. Ви зрозуміли, як схотіли. Слова летять на своїх крилах. Вони одною з наших страв.
Мудрістю віри пиймо суть, Що скрита десь поміж словами, Яких вивчив від тата, мами... Вони в задум мене несуть.
Тим, що з написаного п’ють Дивлюсь у вічі і питаю: Чи шлях, яким нині ідуть Дасть плоди ще коли-небудь Для нащадків, для свого краю? Дивлюсь на них, але не знаю. 01.11.2017р.
Ця потреба нагальна сьогодні, як для самого поета так і для людей, що його окружають, але чи будуть потрібні для суспільства плоди кожного хто викладає на папір свої думки - того ніхто не знає.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi: Це зізнання у пристрасті, що торкається глибин душі. Але розуміємо, що відповіді на "і впевнено знати, що хочеш взаємно мене обіймати" поки немає...
virchi: Пронизливий вірш про жахи нічної атаки, що розкриває глибину травми людей, їхню лють на російського фашиста-окупанта-ката та значимість Києва як серця нації, яке ворог намагається вбити.
virchi: Відчувається, що питання не повсякденне - обставини змушують думати про від'їзд. Але серце кричить проти. про тих, хто навіть у найважчі часи не може покинути Батьківщину. Така вірність зем
у Вас 
0
