Любов

Коли гудуть маленькі бджілки
Великим роєм у душі,
Розхристані пливуть надії
В волоссю юної ріки.

Молочний берег крізь завісу
Чистих поглядом очей, 
У сяйві білосніжнім
Ховає блиск ночей.

Ти постать відділяєш Світла
У темряві життєвих днів,
Така близька, і мила, й рідна…
Котру безбожно полюбив.

Знялася вихором і полетіла
В чужу країну мрій,
По собі лиш лишила
Звичайне сяйва мерехтінь.

Так пахне п’янко небо
Щойно тінь Її пройшла,
Рукою тягнешся до Неї
В котрій затиснута бджола.

І свято віриш в долю,
Що тої миті оживе вона,
Коли свою долоню
Розкриєш до самісінького дна.

А там, печалі повне жало
І юнь по-юному терпка,
Краплинами жаги стікає
У твій бокал Її вина.