Коли гудуть маленькі бджілки Великим роєм у душі, Розхристані пливуть надії В волоссю юної ріки.
Молочний берег крізь завісу Чистих поглядом очей, У сяйві білосніжнім Ховає блиск ночей.
Ти постать відділяєш Світла У темряві життєвих днів, Така близька, і мила, й рідна… Котру безбожно полюбив.
Знялася вихором і полетіла В чужу країну мрій, По собі лиш лишила Звичайне сяйва мерехтінь.
Так пахне п’янко небо Щойно тінь Її пройшла, Рукою тягнешся до Неї В котрій затиснута бджола. І свято віриш в долю, Що тої миті оживе вона, Коли свою долоню Розкриєш до самісінького дна.
А там, печалі повне жало І юнь по-юному терпка, Краплинами жаги стікає У твій бокал Її вина.
|