Тепер я ходжу з твоїми вустами, Ними цілуюся. Розмовляю ними – словами. А Ти мовчиш, як завжди. Йди. Чекай! Зажди! А тепер йди. Небесна ріка ніжилась сонцем Як завжди. Голубі прогалини рятували білизну Пухких хмар. Я захотіла правди – пила мов нектар Бджолину отруту, та вже не знаю за чию покуту. Облиш… Облиш мене – я божевільна. В моїй голові вирують світи І зовсім мене не слухають. Йди, тікай від мене, йди Поки Ти ще розумний. Ти розумний, а я вільна Не відчуваю навіть снаги, Тільки вітер, котрий ганяє Небесну ріку білими хмарами. Вони здаються примарами, Якщо дивитись на них знизу. Ходи до мене, я покажу Тобі їх Звідси. А тепер йди, як маєш бажання. Бо я нічого не зможу тобі дати, Окрім того, що живе в твоїй душі – Кохання.
Світлано, можна додати ще - щиро: Облиш мене, я - божевільна! Чуття не вмію берегти. Невільна нині я - невільна! Прости, мене, прости, прости... Чомусь такі ще слова хотілося Вам промовити після прочитаного... Ось тільки чому?
Коли промовляє любов , все мовчить . Пташки затихають слухаючи музику серця , вітер замовкає і боїться навіть пошепки щось казати , а ніжність квітів тільки жаліє про те що все минає і краса також ...
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
