- Дивно. - А що тут дивного? Я ж просто тебе хочу. - Дивно, за що ти мене хочеш - Ти питаєш, чи кажеш? - Не питаю і не кажу – відчуваю. Тепер я знаю, тепер я точно знаю, що ти хочеш мене просто так. - Та ну, не просто так. - Як ні? - Я хочу тебе аби ти мене взяв. - Але я більше не можу. - Можеш. - Не можу. Ну не можу я взяти більше ніж маю. - А ти більше й не бери ніж маєш. - То ж бо й воно, що я маю Тебе.
Повіяло холодом крізь відчинене вікно. Мій вірш несподівано став білим-білим, і пухким, і цукровим і ватним… Розтікся втомою по простирадлу, вимиваючи стежечки, мов доля малює життя на долоні. А потім присів скраєчку, оглянувся і знову заліз під ковдру. Підклав руку під голову, під свою голову, поцілував мої гарячі щоки і став дрімати. А я стала на нього дивитись. Дивлюся, дивлюся… ненамилуюсь. Дивлюся, дивлюся… і так мені хочеться поворухнути його сон своїми пальцями, так хочеться вкрасти дихання з ніздрів, перекотитись через кімнату по ламінованій підлозі, перечепитись об килимок і нарешті не спинитись серед оазису зелені. Тої зелені, яка тріпоче легеньким вихором над нами, між нами, поза нами вимальовуючи на стінці тінь. Одну? Але чому одну? Та, ні, єдину. Так буває. Так завжди буває, коли ми зливаємось воєдине. - Ти тремтиш - Ти питаєш, чи кажеш? - Люблю :)
І що тут дивуватись теорії виникненню фізичного всесвіту через вибух? То ж це Наднова Зірка.Наслідок: нова раса людей, таких, як я - літаючих на янгольських крилах Просто фантастика Дякую Тасю.
“Вони те, що Бог дав нам і тільки нам, і більше нікому. Як у вівтар храму НІХТО не може заходити, окрім посвяченої особи, так і до нашого ложа ніхто не має заходити, і нікого не потрібно запрошувати, бо це тільки для нас двох, і тільки для нас двох, і більше нікого.»
Це цитата Бабусі(Читач) на білий вірш "Воєдине". Аби правильніше дати зрозуміти усім наступним Читачам, з повагою до кожного моя відповідь Бабусі і просто всім:
Бабусю, які ЗОЛОТІ СЛОВА. Та може б вистачило і одного, того з якого все почалось – ЛЮБОВ. Сам Господь завів людину у вівтар Життя давши відчути благодать Своєї величної Любові. Він подарував Її всім, для кожної душі хоч краплину, але так, аби вистачало сили і самому Любити – Жити та радіти Життю. Ніхто не може заходити окрім посв’яченої особи і не заходить і не зайде, поки дороги до Бога не знайде. Бо те описане лише блідий відбиток, мов малюнок Любові на рівні Духу й Душі. То лише мозаїка, котру кожна Людина може скласти по-своєму. А автор(я) – може віддати творіння на осуд, а може подарувати, як часточку чогось значно більшо ніж фізичне кохання. Тому, люба Бабусю, дозвольте мені вишивати світ прекрасним…
Крізь вікна сни іще прийдуть ... Пора шукати вже прийшла ... Пора у путь !
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
А ще мені дуже сподобалося!!! 
