А ти живеш… І будеш жити…

 

В твоїх очах поснули дні й століття,
Із тих часів доноситься густа імла.
Ти там мов вигнанка-покритка
Шукаєш прихистку й тепла.

Тебе в ясир, як молоду рабиню,
Завоювали для лихих панів.
А ти жила й плекала мрію синю,
І колоски збирала для синів.

Нас тисячі за тебе повмирали,
За твою волю, мамцю, полягли.
Хай вороги життя від них забрали,
Але тебе убити не змогли.

Сини твої в землі уже погнили,
Онуків їх спливли роки.
Правнуки, і до чого ж ми дожили?
За що боролись прадіди й діди?