Зажурена садиба

Зажурена садиба .

Сільська околиця, зажурена садиба,

покинув рід свою хатину,  ще один.

Зелене листя із гілками ніби глиба,

вагою давить на старий погнивший тин.

Я бур’янами через сад піду до неї,

до сірих стін, і до сліпих віконних рам.

І тихо скрипнуть як заплачуть вхідні двері,

порушать  спокій і розвіють  сонний стан.

                                                   Так защеміло щось у грудях, як ніколи,

бо ще з дитинства весь знайомий, дорогий,

цей запах яблук, запах сіна із діброви,

що на  порозі  зустрічає,  запашний.

І жовті фото на стіні як галерея,

це між минулим і сьогоднішнім місток.

Їх ще живими пам’ятає ця оселя,

тепер у рамках, чорно – білі у рядок .

Я розбудив оцю обитель ненароком,

стара підлога під ногами аж скрипить.

Її покину, потихеньку тихим кроком,

хай засинає одинока –хай поспить.

                  27.серпня.05.