Ти мене надихаєш на сповідь, Як весна на любов – голубів. Все, що сховано в мене на споді Я готовий відкрити тобі.
Виглядати готовий негарним, Без омани і штучного лиску. Ні, не хворий я, навіть, не п’яний – Я втомився від глянцю і блиску.
Світ увесь не приваблює серце Ні багатством, ні золотом слави. Я готовий віддати усе це, І посади, й корони, й булави За душевне єднання з тобою, За читання віршів біля свічки…
А натомість – я перед юрбою Перерізати змушений стрічку. Як звичайний спортивний майданчик Відкриваючи душу для всіх… Будуть діти гуляти у м’ячик, Буде бруд і лунатиме сміх…
Я розчинений в слові. Як річка Я прозорий. Не менш і не більш. Мою сповідь пронизує свічка І впускає тебе у мій вірш…
|