Ти мене надихаєш на сповідь

Ти мене надихаєш на сповідь,
Як весна на любов – голубів.
Все, що сховано в мене на споді
Я готовий відкрити тобі.

Виглядати готовий негарним,
Без омани і штучного лиску.
Ні, не хворий я, навіть, не п’яний –
Я втомився від глянцю і блиску.

Світ увесь не приваблює серце
Ні багатством, ні золотом слави.
Я готовий віддати усе це,
І посади, й корони, й булави
За душевне єднання з тобою,
За читання віршів біля свічки…

А натомість – я перед юрбою
Перерізати змушений стрічку.
Як звичайний спортивний майданчик
Відкриваючи душу для всіх…
Будуть діти гуляти у м’ячик,
Буде бруд і лунатиме сміх…

Я розчинений в слові. Як річка
Я прозорий. Не менш і не більш.
Мою сповідь пронизує свічка
І впускає тебе у мій вірш…