Ти мене надихаєш на сповідь, Як весна на любов – голубів. Все, що сховано в мене на споді Я готовий відкрити тобі.
Виглядати готовий негарним, Без омани і штучного лиску. Ні, не хворий я, навіть, не п’яний – Я втомився від глянцю і блиску.
Світ увесь не приваблює серце Ні багатством, ні золотом слави. Я готовий віддати усе це, І посади, й корони, й булави За душевне єднання з тобою, За читання віршів біля свічки…
А натомість – я перед юрбою Перерізати змушений стрічку. Як звичайний спортивний майданчик Відкриваючи душу для всіх… Будуть діти гуляти у м’ячик, Буде бруд і лунатиме сміх…
Я розчинений в слові. Як річка Я прозорий. Не менш і не більш. Мою сповідь пронизує свічка І впускає тебе у мій вірш…
Доброго вечора. прочитала під духом пісні, наче нічого особливого, як завжди по Кузанівськи. Та може саме у власній щирості навіть не наша правда, а істина нас.
Браво! Браво!!! Браво!!!!!!!!!! Прекрасний вірш!!! Я б сказала, що тут є "кузанівське", так. Але воно сьогодні відкрилося з такої сторони, якої я ще не читала, а перечитала я, напевно, усі Ваші збірки, тому, вірш - неперевершений, новий, він чудовий!!!
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
klavysjka: Болить і болітиме завжди. І дійсність є страшною. І прикро коли чуєш від тих, хто далеко від війни : "НУ ТА ЩО ХОЧЕШ, ТО ВІЙНА"... То про що мова може бути, що наш сусід нас має зрозуміти?
klavysjka: НЕ думаю про від'їзд і жодного дня нікуди не тікала. Я українка. Я боляче та соромно за тих, хто кричить за кордоном, що вони дітей ховали від війни. ПОстає питання - А ТІ, ХТО НЕ ПОКИНУ УКРАЇНУ,
у Вас 
0
та думки 
стараюся...
