На руках без втоми я
несу міледі,
Східцями угору до
м’яких перин.
Свідки тільки стіни і амури в небі,
Будемо ми справжні – маски
геть і грим!
Ніжні, плавні рухи в
них вмирають давні.
Хвилювання, боязнь
ніби в перший раз.
З головою весь я у
кипучій магмі,
Не погасле світло, не
турбує нас.
Твій гіпюр і бісер будуть
зараз зайві,
Рухи – ритуали,
грацій менует .
Танець тіл по колу у
гарячій лаві,
Вперше не востаннє,
чую комплімент.
У блаженстві
п’яні і слабкі у втомі,
Зовсім не турбують
види у вікно.
Обриси туманні,
відчуття бездонні.
Тонемо насправді, тягне
нас на дно…
02.11.10
|