Вона чекала вірно, як вовчиця...
Вона чекала вірно, як вовчиця, Лизала рани від отруйних стріл, Вона не знала, що колись привчиться Людей стрічати, як недоьрий звір. Вона не знала, що слова-це попіл, Що на усмішку Мойри опадають, Кричало тіло, зварене в окропі, В окропі днів,що память витирають. Вона чекала, попаливши вії Й повязку зовсім вже зняла з очей, Квиління тиші глушить безнадію, А дощ надворі стогне і січе.
Другие материалы по теме
Додав: grunge-girl (14.03.2008)
| Автор: © Ковалева Юлія
Розміщено на сторінці : Вірші про кохання , 2008
Поділіться цією публікацією у Фейсбуці :
Переглянули твір - 3300
# закладок
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 2
Порядок виводу коментарів:
За замовчуванням
Спочатку новi
Спочатку старі
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин ( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ klavysjka : Так воно і є. З дитинтьва навчена дякувати ГОсподові за все, що мают. Та війна дала зрозуміти, що це потрібно робити щомиті...
virchi : Твір наповнений світлом, як молитвою за те, що багато хто сприймав як буденність, але тепер – як подарунок. Прості слова набувають сили, коли за ними
virchi : Який милий і світлий вірш! Після всіх важких тем про війну та біль - тут відрада (не в мінус іншим віршам про страждання народу!) . Ви створили
virchi : Так, маєте рацію. На відстані усе інакше, але справжній біль і страждання - тут, на Батьківщині
у Вас 
0
.. МАЛО!!!! .... 
