Яке то щастя правду пити

Келихом віри і надії

Ворогів як братів любити

І  здійснювати батьків мрії. 

На смереках сніг присів,

Чистий, білий, як пилина.

Грудень  світу сповістив,

Що  іде   Божа  Дитина.

Народ спить

Сон триває

Зірка ночі миготить

Нікого це не болить

Край вмирає

Син терпить

З усіх сторін пливе історія

Ріками правд півправд брехні

Вона спішить по мимо горя

Де зупиняються вогні

Замовкли двері.

Вже й вітер ними ходити не хоче.

Наші  ангели зі страхом

Мовчки з хати відлітають.

А чорти  мелють язиком

Нашу правду, в нашім краю.

Бігти не там

Де треба вам

Скажіть по яке лихо

Подихом  слів

Звучить той спів

Попробуйте з ним грати

Грає свіча на вікні

Перепрошую

За те, що не було слова,

Коли світ хотів почути.

За всі думки кольорові,

Яких не хочу забути.

Де  суть не вилитих   думок,

Що   біля нас кружляють

Й наповнюють  душі садок?

Глянь,  правди   відлітають.

Перепрошую вас браття

За те, що вас не покохали.

За все минуле, за прокляття,

Коли народ наш зневажали.

Тоді ми стояли

Під небом осіннім

Дощі нам співали

Про сльози родинні

А  ми не боялись

Ні завтра ні вчора

Спішитися

Миритися

Бо час скоро минає

Є святиня! Є святиня!

Це людей наших княгиня.

Ось, хтось гривню взяв у руку

І почав її душити.

А вона дитячим звуком:

- Я своя. Я хочу жити!