Де суть не вилитих думок,
Що біля нас кружляють
Й наповнюють душі садок?
Глянь, правди відлітають.
Скільки незбагнених надій
В минулому розлито?
А скільки сподівань і мрій
Верне в душу, щоб жити?
А ми як діти ворогів
Знов несемо недугу.
Серцем говорить гріха спів,
А душа мовчить в друге.
Любов тікає в забуття,
Бо серце б’є вороже.
У ньому місце для гріха.
Нема на правди Божі.
Куди іде хвора душа?
Чому мовчать ікони?
Любов втрачає своє Я,
Коли гріх, гріха гонить.
Наше минуле весь час спить.
Сучасність наша кривавить,
А мудрість без вогню горить.
А всіх дурних, це бавить.
Як довго ще, питають нас
Ми будемо терпіти?
Чи той, на який ждемо, час,
Побачать наші діти?
Запитання – дороговказ.
Відповіді, не чути.
А може слух поганий в нас,
Або так, має бути?
Бувшого мудрість ще німа.
До правди шлях закритий.
Там де нас треба, нас нема,
Бо зір наш не промитий.
А стільки у Дніпрі води...
Промий очі народе!
Вода цілюща, не терпи.
Ти гідно жити годен!
15.11.2008р.
|