Сльзи вітру стирали жар,
Ми за руки узявшись лежали,
Поспускали із ланців примар,
Ми ж покірно на них вже чекали.
Ти торкався моїх сновидінь,
Я стирала твій попіл з лиця,
Насолода від злетів й падінь
Наближала чимдуж до кінця.
Шепотів: "Моя мила, іди,
ти зумієш іще раз родитись,
Втрати сильні й болючі сліди
Зможуть з плином дощів швидко змитись"
Я від шелесту губ тих тремтіла
Й поцілунком гасила страждання.
Чи ж без тебе б я дихать зуміла?
Смерть з тобою-найбільше бажання.
...Заколисував ніжно туман,
Ми ковтали краплини останні,
Нас повільно вкривала зима,
Огортаючи млою згасання...
Другие материалы по теме
|