Ось нарешті ми зустрілись - У кав'ярні добре всілись, Попивали медовуху, Підіймали силу духу, Наминали за дві щоки, Говорили про високе, Про любов і нові злети... Так зібралось два поети!
У пустелях світів, у містах самоти Не могли просто так, не спинившись, пройти. Бо тепло, що іскриться в споріднених душах, У життєвому вихрі зростає все дужче І долає обставини, відстані, терня, Аби разом збирати до вічності зерна І помножувать силу добра і любові... Той бажаю Вам, Вікторе - будьте здорові!
Мов натягнута я струна: Почуття – наче ноти оркестру. Коли біль – я соната сумна, Коли радість – сіяє Маестро. Як звучить у мінорі душа – Дух і плоть на куски розриває. Коли ж небо мажором втіша – Душа наче торкається раю... Злети вгору, падіння униз - Так було, є і завжди так буде. Лиш Маестро знов грає на біс Ці мажорно-мінорні етюди...
Для Друга оргАном небесним звучатиму взимку й навесну, У хвилі сумні і тужливі - поможу повірити в диво, Бо навіть на смертному ложі на звуки мажорні спроможна!
1
