Перейти/повернутися до головної сторінки віршів Кочевих Олега Для обговорення творів перейдіть за цим лінком Олег Кочевих - кримськотатарський україномовний поет, журналіст, літрецензент, літаналітик і подеколи літпіарщик. Народився 6 березня 1979 року в родині львівського поета-дисидента. У 2001 р. закінчив історичний факультет Київського Університету ім. Т.Г.Шевченка. З 2000 року - журналіст кривенківської школи; відтоді - автор майже 200 статей у "ПіКу", "Книжнику-Review", "Книжковому Клубі Плюс" та ін; збірок віршів, друкованих "Четвергом", "Березолем", "Кур’єром Кривбасу". Він же є переможцем "Молодого вина 2002" та об’єктом рецензій в усіх згаданих і незгаданих виданнях. ЗБІРКА "ЕТЮДНИК ПЕТЕРБУРЗЬКИЙ" *** Шпилясті стогони і зойки, Будинків крейдочки пастельні. Понад асфальтові пательні — Блиск мідноплавленої Мойки. Все мовчки — нащо тут слова? — Над Невським ангеляста злива Ковтає гіркотемне пиво Каналу Грибоєдовá. Фонтанка, п’яна від моторів, Танцює у модернім стилі, А в йогуртовім небосхилі Зринають скибочки соборів. Нева вскидає Невки-руки, Як личить царській полонянці: Бо олівцями в слідчій шклянці Стирчать ялинки, крячуть круки. І водить пензлем Деміурга В його замріяний пленер Щем Ренуарових "Сестер", Дівоча мрія Петербурга. Ах, Літній сад мій, лад мій, чад мій! Художник на догоду літу Кладе брунатножовтий кадмій З цятинами глауконіту. Якщо не важко, ти поклич ці Сюжети і ансамблі фарб — І світлотіні в електричці Відкриє Гатчина, як скарб. *** Не зронить маєта майданна Обличчя краль, усмішку-сталь — На сцені йде довгочеканна Феєрія — Петропечаль. Мости, розтулені, як губи, Співають острівним перонам, Сурмлять натхненним унісоном, В фортеці золотисті труби. Крадькують на усі керунки Провулків чемні маринарки; А десь від арки і до арки Дзвенять в Галерній поцілунки; Тулубом пружним і похилим Припавши сяєву комет, Кінь з Вершником збирають мед Під Ісаакіївським брилем; Серед коханців і лакуз Забронзовіла Катерина Поблажливі зроняє кпини, Вслухаючись в ритм-н-блюз; Як в лютеранській кірхі — станси, А в Обводному — крек ропухи, Чи як в Конюшенній — брейк-дансу Мелькочуть кінські ритморухи; Як з Анічкового моста Йдуть голозаді конеборці; І стелять Сфінкси шлях моторці, Б’ючи окраєчком хвоста… То Ліверпуль, а то Париж ти, Ба раптом — достеменний Львів! Кохати б вісім днів на тиждень Тебе під "Yesterday" Бітлів! *** — Дайте пану карету і шаблю! Має очі голодні і ревні! Хай скуштує Сезаннових яблук І зап’є в Пікассовій харчевні! — А панянка, що гірко і пильно Роздивляється в пишних просторах, — Хай в Кандінського стрічок весільних Квіткобарвний вбирається ворох! *** В полоні золотобагетнім Тьмяні Данаї та Мадонни Бринять промінням електронним, Як у Маріїїнці лібретні Слова спадають з-під карнизу, Палку розплескуючи ватру Гарячеоперного хмизу, Димчастозвучного театру, Що ніби Гатчинські озера: В тремких розплинах малахіту З мідними жилками в породі, Зорять, епічніші Гомера, Калейдоскопи Геракліта, Що осягнуть їх двічі — годі. *** Ми сиділи вночі на брукованому невському схилі в усті Зимової Канавки. Над нами торохтіли авта по мостику, і з-під нього ж виринали катери, розгонюючи ліхтарні відблиски по всій Неві. Звідтоді для мене поцілунки — це хлюпання запізнілих хвиль від катерів, вітер, заблукалий між палацами, запахи свіжості й водорості, та золотомерхливий стрижень дзвіниці з тамтого боку ріки. *** Не каналів пружаться судини, Не проспектів набрякають нерви — Ліпить ніч із хмаристої глини, І рожево-хутряні тварини Сходять в небо з тої свиноверфі. Поросятка лагідні та хижі, Об'єднавшись у брунатні зграї, Протинають каланчевий стрижень, Сіль балтійську на бруківці лижуть, Пил іжорський по дахах збирають. Це вони, драстичні й ерогенні, Ллються на мурахові хайвеї, Голосами сповнюють музеї… Я б співав “Емалі та камеї”, Та виходить лиш “Знак Нескінченність”. ВИБОРЗЬКИЙ ШАРМ Трензелями на кінську голову Смуги місяця тихо випали На дзвіницю і вежу Олафа, На холодні бруки Віїпурі. Не згасає зоря над шхерами, Полірує до глянцу скелі, І розплесканими фужерами Крутить димчасті каруселі. В небі лусками купоросними Випромінюються лагуни, А під кедрами і під соснами Янтаріють смолисті дюни. Сині сутінки над протоками, Де лягли семафорні знаки — З Теріоків і до Куоккали, З Коломягів на Келомяккі. Попливли течіями небесними! Просякнемося їх ошатністю! І розблисками мерседесними! І пухнастою поросятністю! ЦАРСКОСЕЛЬСЬКА СТАТУЯ Урну с водой уронив, об утёс её дева разбила. А.Пушкин Смотри, ей весело грустить Такой нарядно обнажённой. А.Ахматова "І дзбанка я не розбивала, І смуток мій не на забаву: Я зморена за ніч імлаву Триванням балу, Коли Венера з Петергофа, Моя злотонага сестриця, Приходить, і в ошатних строфах Розмова склиться… Та потім вдень у об’єктивах Мене карбують у незвичних Людських обіймах, як не хтивих, То іронічних. — Ох, як ті люди розпустились! Всю душу заглянцюють книжним Зужитим захватом побіжним… Я так стомилась!.." *** Повітря твердне. І зненацька Летить мостам навперехрест Норвезько-фінсько-шведсько-датський Локомотивчастий норд-вест. Тоді не Пітер — Копенгаген Шикує хмар вагоннний стрій, Зриває листя. Весь Єлагін Вже сивий, ніби кам'яний. А Кам'яний веселий острів, Наскрізна брама прохідна, Розвісив, як в якомусь Осло, Шмаття котеджного рядна. За ним стокгольмським одороблом Зорить Аптекарська імла, Де телевежа на Ленобласть Марнотність світу розсила. І ти по-хельсинкському братськи Впускаєш в серце тихий сплін, Та йдеш собі по Петроградській На мінарет і равелін. *** На прощання задрьомана Мойка, Простягнулась як м’ята перина — Ну, бувай, плавокоса дєвóйка! Хай щастить, ясновлоса джєвчина! Розвидняється паморок дійства, Подивлюся на місто востаннє я, Хоч не видно вже Адміралтійства В небі млистому з площі Восстанія. Та за хвилю у файному train’і Раптом вгледжу у склянистій марі я: Терпнуть погляди сизо-лілейні Незворушної Німфи дель Арія. ЛИСТ З ПЕТЕРБУРГА Ти знаєш, в Петербурзі, — я помітив, — Є відображення не лише у каналах, А й у бруківці набережних їх. І вдень вони різняться: у бруківці — Домів вітрини, бігцем перехожі Спливають. А мости і огорожі, Човни і східці міняться в воді. Та білими ночами все інакше: В каналах відбиваються обійми, Палкі цілунки пар на парапеті; А в набережних — пар, які гуляють По ним, за руки взявшись.Уяви, Що за дурман є — палахкою ніччю Іти через пестливі світлотіні, Крізь, шепіт, подихи. Я вийшов до Неви Аби чимшвидше серцем зшаленілим Ковтнути вітру Балтики… Все місто Схвильованим було і оповитим Печаллю білокам’яною… Я Миттєво здогадався про причину, За ким сумує щемно Петербург: Він, як і я, вже скучив за тобою. Я знаю, і граційністю Палацу, І шармом елегантної Фонтанки, Пістрявим духом Спаса-на-Крові, Й усім своїм могутнім Невським серцем — Санкт-Петербург закоханий у тебе! СЕВАСТОПОЛЬ-ПЕТЕРБУРГ * у ночі палево-бежеві радила пряжиста мла нам понад листами й мережами зводити свій Гетеанум та звитяга з ночами звелася з ними й щезла як шкіра шагренева ти моя тургенєвська Ася ти моя Ася Тургенєва тепер нам і присно і нині хитатись лишаються мрії з Великої Морської в Україні до Малої Морської у Росії торкатися лір і співать своїх арій від ханства багряних цистозір до царства салатових ламінарій щоб стало неважко уявити картину запливли собі в Пряжку чорноморські дельфіни і розштормили канаркову пащу каналу навзнак брижисті хвилі Кульпаркова вібруючого як Неборак! * У тексті згадується річка Пряжка — на ній знаходиться Петербурзька психіатрична лікарня ВУЛИЦЯ ЮЛІЇНСЬКА Навпроти нашого пітерського дому було помешкання Сергія Алілуєва це нині — музей про дводенне уникання арешту в тій квартирі одного носія ідей натоді держзлочинця зрештою що і звідси небога мав утікати аж за місто в шалаш та за півроку по тому він став новим богом і за півдесятиріччя його псевдоним носило все місто і безліч інших точок з окремими їх частинами а юна донька господаря того обійстя стала його наступника нещасною дружиною але втративши те що ім’ям її було — надію торкнула гашетку зненацька монструозно-пітерське втілення мрії історія ця хоч і сталась в Москві — петроградська але ми на все це заплющували очі бо саме тут цілувалися щодня і щоночі поспішаючи до нашої брами і ніколи нам думка не з’являлася зайти в той музей — певно ви зміркували б так само і якщо є музеї про два випадкові дні то за наше життя незлецьке ця вулиця просто мусить обрати твоє ім’я — вже бачу як я на відкритті виголошую присвяту словами мешканки сусідньої Четвертої Совєтської тобі, в чию епоху я живу на землі! і небо в імлі розтулиться глибиною достоєвською — уяви: Санкт-Петербург, Юліїнська вулиця, що між Смольним і Олександро-Невською! *** Писати можна лиш про географію, Все решта – просто дим, воно розтане. А Київ лишиться, і лишаться Горгани, Хоч я до них ніколи не потрафлю. Поезія – синонім фотографії, А рухи най втікають на екрани. Поезії намолена парафія – Провидіти пейзажі крізь тумани. Морський прибій застиг як бризки піни, Спинилися хмарини і краплини, Багато що є справжнім, коли спить. Як не лети, а істина – статична. Як не спіши, до вічності дотична Лише спокійна нерухома мить. Перейти/повернутися до головної сторінки віршів Кочевих Олега Для обговорення творів перейдіть за цим лінком
|