АЙВА Ми збирали з тобою стиглі айви, Потім їли їх, розриваючи горло, Кидалися листям... А потім хтось з нас згадав Що з них вийшло б чудове повидло! Ми з тобою варили його довго Вимазуючись ним аж до п'ят, І цілуючись Прилипаючи один до одного І від цього ще більше радіючи, Наче діти... Та осінь лишилася у моєї пам'яті Або стиглими айвами, або повидлом, І іноді я дуже сумую Бо її ще не було у моєму житті... ОДИНАКИ Мініатюрами життя завалюючи пам'ять Я зненацька розумію що ти є Зовсім поруч - у цьому вимірі, Але Нібито з іншого пространства. І твої очі, що розфарбовують погляд, Можна годинами слухати оди твоїм принципам Тримати тебе за руку і навіть кохати Хоча б за те, що ти прийшов з іншого світу Майже як і я. Але щось тут не є справжнім, Може моє бажання зрозуміти все? Може наше життя по одинці, А може то я не справжня в твоєму всесвіті? У будь якому разі Ми намагаємось втікти один від одного Не поринаючи в глибини І не створюючи стосунків В яких потім просто не можливо буде Розібрати хто з нас є хто, Тому знов сховаємось в своїх штучних будинках З табличками на дверцятах "Одинаки".
|