Блукала в пiтьмi Свiт
сонця шукала. Не бачилa
прiрви Та й у неї
я впала. В бездоння печалю, Скорботи кубло… О, Свiтло
Кохання В менi
що жило! Чом покинуло мене, Залишивши нiж, Наче в цьому е вихiд. “Мовчи! Тiльки рiж Свое тiло
змертвiле, що не чуе вже болю.” Так казало Кохання, Втекло що наволю. Солодко промовляло, В келих сипало труту, Та й по венах водило ЛЕЗО ВIЧНОГО
СМУТУ.
Meнi спoдoбалoсь,навiть дужe!!Кoнцeнтрoваний вiрш-малeнький,а у нiм- всe.To так би мoвити: пoпрoбував трoшки i на сoбi йoгo щe нoсиш дeкiлька днiв,пoки нe зникнe запаx...Запаx тут лiтeратурний...Нe рoзiбрав напрямoк...Бал -найвищий!
у сподіванні всі на краще живемо посеред надій ...
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
