Ідемо ми давно уже наосліп, Збиваючись щораз на манівці, Не знаєм, що чекає нас в кінці І милостей у Бога вже не просим.
Новий виток, ми знову на межі Між світлом і пітьмою, видно прірву. Коли себе з лещат зневіри вирвем - Пройдем усі життєві віражі.
Новий виток... А поки що - журба, Хоч досі маєм відгомін традицій. Анумо витягай з душі по нитці Проміння світле, вбий в собі раба!
Неси хреста, неси без нарікань, Вмивай цей світ в джерелах світлоносних, І дух, що досі в небо не підносивсь, Здійметься ввись, здолає болю грань.
І скільки б не послав Господь терпінь - Дійди аж до найвищої вершини, Лиш не зречись у собі ти Людини, Як не зрікався людства Божий син!
Святкує світ. А чи ще прагне істин? Лежать у сховку розбрату ножі. Новий виток... Ми знову на межі. Чи вдасться нам це море переплисти?!..
|