Ох і часи були! Хоть не дуже ситі зате веселі та щасливі!
Жіночки в нашім краю дуже гарно плодилися, человіки не ходили з
опущеними плечима и не думали якби втекти з рідної хати на чехи а чи до
Португалії щоби заробити на кусень хліба. Діточки росли бо їх годувала і ними керувала сама природа.
Грали в ріжномаїті ігри. Від того набиралися сили, крепи та завзятості.
Одна біда була; що дуже добру тягу мав наш нарід до хмільного горшка,
але люди вірили, а коли людина вірить то вона бачить, відчуває і
переживає від зовбаченого і віра тая піддержувала людину на ногах, а
часом і виводила її на чисту дорогу якщо тая людина не могла на неї видертися сама.
Нині, вже в старших роках пригадую своє життя і хочу розповісти вам
дорогі мої краяни про одну дивну пригоду котра сталася зімною коли я
був ще молодим хлопаком, бо пригода тая якраз і вивела мене на чисту і
тверезу дорогу по котрій іду вже не один десяток літ. Може теє про що я
вам розповім у своїм коротенькім оповіданні поможе комусь із вас якщо
хто (не дай Боже не має сили сам видертися с хмельного болота) і як
колись мене теж виведе його на чисту, здорову і щасливу дорогу. Молодим хлопцем я, на свою біду мав чималу здібність до бійки, пиятики та різномаїтих пригод.
Тренос (пісня) Привезли ї з полі днем моросливим на фірі Ськали попа бо була православної віри В хаті народу як мух мерзених налізло Бив до одвірка хлоп головов та пізно </font>
Що за гріх, що за дію вана перед Небом поставила На кого жеж вона діточок нерозумних зоставила Хтож їм вибере вуши чи хлібці якогось замісит Хлопа з місьці хто зрушит чи хто йго потішит
А чи треба було дураку бригадирови гвагати Щоби баба вагітна бураки до колгоспу йшла трагати А тепер кай лежит в білім трумні до всього байдужа Навіть воком не мругне на нездалого мужа
Тихий цвинтар милосердно приймив ї до себе Потревожені круки високо літали у небі Бідна тризна і нарід пішов по хатах Хлоп лишився з бідою як покалічений птах
І несло з бочки з капустов квасний смерід по всій хаті А на облупленім п’єцу до стін невапнених тулилисі діти А по байдужих образах лазили мухи крапаті І скаволів бідний хлоп бо незнав де сі з гор’я задіти
Тяжка на нього впала доля Та нелюдский дістався фатум Один, як та билина в полі Він бився в скелю дикого царату І запалив вогень щоб людям души грів І сам в тотім вогни згорів Та в нинішні часи над нами він Зрить Тризуб а не виродка орла Він чує дивний, малиновий дзвін Та тихий шепіт сивого Дніпра А ми роскидані по всій Землі Схиляем голови в поклін тобі І велич визнаєм твою і славу У молодій, як мріяв ти державі.
Народився в 1948 році в селі Нове Село Городоцького району на Львівщині. Зараз проживає в Росії, у місті Семипалатинську (мешкає більше 25 років). Пише музику, складаєвірші, не маючи спеціальної освіти. Вірші складає і пише на західноукраїнському діалекті.
Ось ТУТадреса сторінки на ГОЛОВНОМУ поетичному сайті.
За цим лінком - сторінка на ФОРУМІ для обговорення творчості Мар'яна Стефановича, а за ЦИМ - інтерактивна сторінка.
