Миколаїв на Спаса
Всі постійно мені
говорять: «Ми тебе обожнюємо,ти особливий». Інколи я вірю і в неповторність, і
в те, що з роками молодшаю навіть…
Бувають, правда, хвилини розчарування.Як
от взимку, коли про мене всі забувають… Скільки не прошу топити краще, сніг
прибрати — вік же… Буває і в літню спеку… Ніхто води не піднесе… Буває…
Т
Ні-ні! Не тільки свята. Але, що гріха
таїти: я сам себе люблю в свято будь-коли.І тоді зникає зимова депресія чи
літня спекотна туга. В такі дні я оживаю і з задоволенням мандрую .
На Спаса все починається з церкви. Ви
запитаєте — з якої? Я поважаю всі. Такий вже вдався. У мене багато
друзів.То чи маю право їх не поважати? То ж просто з ЦЕРКВИ.
Сьогодні я вдихаю пахощі васильків, лаванди, куштую соковиті, власноруч
вирощені яблука та мед, притискаю до грудей чорнобривці. Ой, ті чорнобривці,
якби не вони, сумно було б, спека. А вони сонечками поглядають на мене.
Південні сонечка…
Радісну урочистість із церкви я несу
туди, де сходяться всі настроєві дороги — на Радянську! Довго я нервувався, все
питав, чому, нащо «Радянська»? А тепер заспокоївся. Мо, там радились про
щось? Там і зараз «радяться»: зайти до кав`ярні чи спуститися до ріки,
пробігтися магазинами?! Тому рухаються весело і увсебіч: не ходить моєю
улюбленою вулицею транспорт, не додумались поки…
Ось і подумав: а куди б його податися. І тут побачив яблука у звичайному
сільському тазику,та й завернув на гостину.Прохолодно, затишно, господарі
гостинні, страви смачні.
Трохи перепочив та й знову помандрував: до мене їдуть, зі мною чекають
зустрічі, бо я — Миколаїв — південний, як кажуть, обласний. Трохи гордовитий(
так каже львівський брат Миколаїв ) , але від того я не менш щирий.
| 
та
у Вас