Ти подаруєш чорні вервиці
І пом'янеш за Псалтирем.
Кудись поїдеш і повернешся,
У те, що звуть монастирем.
Святі підрясники і мантії,
Єпитрахилі і хрести
хіба дають якусь гарантію
Без власних спроб когось спасти.
А завтра - послухи виснажливі,
I вкотре - докір без вини.
На Образ глянеш і відрадливо
Шепнеш: спаси і сохрани!
Укелії - свіча, як терниця,
I тверде ліжко, й благодать,
I у куточку - чорні вервиці,
Які ти будеш дарувать.

Цвітуть бузки рожеві і червоні,
Як і колись, як сотні, сотні літ.
І в ніжному, духмяному полоні,
Неначе вперше, завмирає світ.
І щовесни в травневі дні погожі
На Ніколая розквітуть бузки,
Заходять в дім і в храм творіння Божі -
Вологі і холодні пелюстки.
І я прошу вас, рідні, друзі милі,
Коли я відійду через роки,
Поставте хрест дубовий на могилі,
А поруч посадіть мені бузки.