Ти подаруєш чорні вервиці І пом'янеш за Псалтирем. Кудись поїдеш і повернешся, У те, що звуть монастирем. Святі підрясники і мантії, Єпитрахилі і хрести хіба дають якусь гарантію Без власних спроб когось спасти. А завтра - послухи виснажливі, I вкотре - докір без вини. На Образ глянеш і відрадливо Шепнеш: спаси і сохрани! Укелії - свіча, як терниця, I тверде ліжко, й благодать, I у куточку - чорні вервиці, Які ти будеш дарувать.
Цвітуть бузки рожеві і червоні, Як і колись, як сотні, сотні літ. І в ніжному, духмяному полоні, Неначе вперше, завмирає світ. І щовесни в травневі дні погожі На Ніколая розквітуть бузки, Заходять в дім і в храм творіння Божі - Вологі і холодні пелюстки. І я прошу вас, рідні, друзі милі, Коли я відійду через роки, Поставте хрест дубовий на могилі, А поруч посадіть мені бузки.
