Я недопалки снів через ночі стомилась нести,
на околиці смутку гойдати світанки солоні.
Я розпечене сонце над прірвою взяла в долоні.
Попеклася до крові. Не втримала... Зможеш – прости...
...і гладущики неба, розбиті громами, і нас,
перезріле чекання на диво і просто на погляд.
Я давно не твоя. Тільки тінь ще тримається поряд,
щоб тебе заховати собою від слів і образ,
що зірвуться зненацька з попечених вуст у віки,
у солоні світанки дощів і гіркого туману...
Все минеться колись, все повернеться... Тільки не стане
нас минулих ніколи... Бо сонце упало з руки...
Як гарно! Особливо: "гойдати світанки солоні", "перезріле чекання"!
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi:Дуже сильний, гострий і водночас глибокий вірш. У ньому відчувається не просто критика, а біль за правду, справедливість і відповідальність перед людьми. Особливо влучно з
virchi:Дуже образний і глибокий вірш. 🌿 Стільки різних перевтілень — і зрештою все одно повернення додому. Особливо сподобався фінал: простий, але дуже сильний. ❤️
у Вас 
0
