Колись життя натягне тятиву
і вистрелить наосліп і в останнє.
Яка різниця? Я хіба живу?
Ніхто і не помітить, що не стане
іще одної дивності між них,
наповненої словом під зав’язку
і згадок атипових, не смішних.
Сумна у мене і недобра казка.
Розколеться історія на дві,
реальну і на ту, яка у віршах.
У першу, я прошу тебе, не вір.
А другу, якщо треба, перепишеш.
Гарний вірш,Софіє. Жіночому серцю притаманні нотки смутку, навіть тоді, коли усе добре.У вас ніжна тонка душа.Нехай вам щастить не тільки на творчій ниві, а й на ниві особистого світанку.
Ти душею літаєш над степом, не боїшся у прірву упасти...
Чи багато для щастя нам треба? Часом досить придумати Казку, Де самій грати роль Королеви, відпустити у небо жалі всі, Щоб ожили із каменю леви, мавки вибігли з древнього лісу, Щоб в пустелях самотнього світу враз відчути -"ПОТРІБНА ДЛЯ КОГОСЬ!", Аби душу любов'ю наситить і побачити Янгола свого...
Ми для себе придумуєм Казку, де так прагнем любові і ласки...
Цікавий вірш, логічна побудова думок, я відразу і не встиг догнати... Одне питання - а кому присвячений цей вірш? Хоча це мабуть не моє діло Коли життя натягне тятиву треба бути готовим, вірити у краще але надіятись на гірше, так саме надіятись - така надія допомагає бачити красу кожної миті, навіть самотньої, навіть минулих сумних хвилин. І зрештою кожному дістанеться по вірі і заслугах його - і коли настане те довгоочікуване щастя (ви на його заслуговуєте і воно прийде до вас, дай Боже) то воно принесе потрійну радість від неочікуваності... Цінуймо те що є, будьмо готові до гіршого і радіймо кожній миті життя - не треба нічого переписувати, сприймаймо правду якою гвркю вона не була б, бо немає про що жаліти, це наші уроки, наші помилки і наш досвід...
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")