Що більше до душі, шукаю. Всю відданість і правду. У словах. Вбиваю. Всю кривду. У думках. Шукаю свій світ. Свою правду в очах. Хоч чужих, Несуть хоч страх. Та моїх. Порочних словах. Не вічних, не вільних. І незрадливих. Не більше, не менше. Просто щасливих. Амнезія. Шукаю. І знов забуваю. Боюся лишитись Усього, що є. І знов поклонитись. Душа на коліна стає. Поклоном… повічним. Знову шукаю. Амнезія все давить. А я не вмираю. Що більше до душі, шукаю. Поступів у серце чекаю.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
klavysjka: Болить і болітиме завжди. І дійсність є страшною. І прикро коли чуєш від тих, хто далеко від війни : "НУ ТА ЩО ХОЧЕШ, ТО ВІЙНА"... То про що мова може бути, що наш сусід нас має зрозуміти?
klavysjka: НЕ думаю про від'їзд і жодного дня нікуди не тікала. Я українка. Я боляче та соромно за тих, хто кричить за кордоном, що вони дітей ховали від війни. ПОстає питання - А ТІ, ХТО НЕ ПОКИНУ УКРАЇНУ,
у Вас 
0