Лист листопад-2005 Пишу тобі, коханий,
Засліплена любов’ю,
Щоб кілька слів зі мною
Побачили цей світ.
Читай, читай, коханий,
Все далі, глибше й глибше,
Для того, щоб ще більше
Кохали ми. Лиш вір!
Якщо твоя уява
Піде далеко в гори,
Впаде зі мною в море
І вибереться знов,
То я введу у світ мій
Її безмежне серце,
І більше не поверне
До берега любов.
Прошу тебе: за мною!
Не квапся. Ти в дорозі.
Зупиниш на порозі
Приборкувача мрій.
Зайди! Навпроти мене
Твоє чекає крісло,
Воно стоїть на місці
Примхливості надій.
Я хочу подивитись
Лиш мить в блакитні очі
І ти побачиш долі
Смішного сум’яття.
Тоді підходь ще ближче,
Прийми мене в обійми,
Скажи, що я надійно
Тепер в твоїх руках.
Скажи, що не забудеш,
Що я спустилась з неба
Для тебе, щоб без мене
Не зміг прожити ти.
Скажи про все, ти чуєш?!
І ніжний поцілунок
Чекатиме в дарунок.
Його ти віднайди!
Веду тебе я далі.
Постукай тихо. Вперше
В глибокій тиші серце
Відчиниться тобі –
В вечірній прохолоді
На лагідному ложі –
Й привітне світло ночі
Засвітиться в мені.
Йому ти небайдужий…
О Боже! Що ж це? Що це?
Вогонь спалити хоче
(Врятує ж хтось?!) його.
О, бідне, бідне серце!
Не вільне, що ж робити?
Мій розум хоче жити,
Не вірячи у зло.
Він знає все давно вже.
Не мало намолившись
І довго натрудившись,
Не зміг допомогти.
Він руки опускає…
Фантазія чарує
Й тобі, мабуть, дарує
Надію ще зайти.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Пишу тобі, коханий,
Засліплена любов’ю,
Щоб кілька слів зі мною
Сказали, як я жду.
Рука моя не пише,
На місці дивних літер
Читай (як шепче вітер)
Я так тебе люблю.
Чиста любов
11.07.-2009
Хтось зиркнув навмисно.
Знайомий, напевно.
З-за хмарки знайомого сонного дня.
Одне оченятко відкрилось
таємно
Й прийшло у світ ще одне диво-життя.
Навколо усе навіть дуже знайоме,
Краплинка скотилась,
як завжди, з вікна.
Але тільки серце у тілі прозоре
Чекає наповнення Долі
до Дна.
Забути про небо ніколи
не вдасться
Щасливій людині в дорозі тривог,
Бо зорі колись посилають ніч Щастя,
В якій обіймає нас
Чиста Любов.
Без Тебе березень -2005
1.2. Тихо-тихо шепочусь з тобою
І у погляді бачу думки, –
Все минуле знайоме до болю, –
Пригортаєш мене залюбки.
2.2. Ніжно пестиш заплакані очі
І торкаєшся зрошених вуст,
Так хотів повернути б ті ночі, –
Не вернеш не скалічених душ.
3.2. Обіймаєш так палко, безтямно,
Забуваючись в пристрасті мрій,
Але знаю, що все це прощально,
Не залишиться й крихти надій.
4.2.Завтра вже не зустрінеш привітно,
Будеш в колі зневірених сил.
Все сьогодні для тебе чарівно,
Бо ти вперше літаєш без крил.
5.2. Ти щасливий в полоні бажання,
Ти не знав, що буває таке.
Не порівнюєш навіть з коханням,
Бо не в змозі побачити все.
6.2. Ти не можеш відчути насправді
І віддатись пориву журби.
Ти кохав, та сказати по-правді,
Заглушив почуття без вини.
7.3. Та чи можна вбивати кохання?!
А із ним і людину усю!
Щоб достойне знайти покарання
Треба просто сказати: «Прощу!»
8.3. Та благаю, не треба вбивати…
Навіть думати знову не смій!
Щоб по-справжньому вміти кохати
Треба тільки побачити біль.
9.3. Все, що міг, ти уже заподіяв,
Вибив вперше мене з колії
І, коли дужий вітер повіяв,
Я отямилась вже на мості.
10.3. Ще раніше улюблене місце,
А тепер тільки спогад про страх,
Повертаюсь частіше й частіше,
Щоб відчути не долю, а жах.
11.3. Більше очі твої не шукаю,
Погляд вже не проймає до дна
І разом нас я не уявляю –
Це поєднання зла і добра.
12.1. Так багато гіркого приніс ти
У моє ще казкове життя,
Я б хотіла, щоб більше не снився,
Бо ти – просто знайоме сміття.
13.1. Ти ходив і тривожив всі ночі,
Не шукав, знав, що можеш прийти
(Я не знала тоді чого хочу!),
Ти, як злодій, украв ті роки.
14.1. Проте знов повертаюсь до думки
(Незважаючи навіть на це!),
Що я згадую всі поцілунки
І вважаю їх щастям. Але…
15.1. Мабуть, слово з трьох букв заважає
І три крапки, що завжди в кінці.
Ти, напевно, мене ще кохаєш,
Бо не зміг заховати рубці.
16.1. Не скажу, що змогла все забути,
Хоч прощу, – це не змінить тих днів,
І обманом не зможеш почути,
Не навієш утрачених слів.
17.3. Всі слова, почуття розгубились,
Розійшлися сумні хто-куди,
І на інше життя подивились,
Не вернулись до тебе. Прости!
18.4. Серце Іншого вже покохало
І не менше, я знаю, повір,
Воно крихт у людей не благало
І не втратило пильний свій зір.
19.4. Я не можу Його порівняти
Ні з добродієм, ні з «бідняком»,
Але Він кожен раз піднімати
Може долю мою із долонь.
20.4. Він беззахисність не помічає,
Бачить силу у ніжності мрій,
Доброту Він лише підкріпляє
І дарує мені погляд свій.
21.4. На очах відчуваю я сльози,
Але скотиться тільки одна.
Він вустами торкнутися може
Й оп’янити мене без вина.
22.4. Чую голос і згадую море,
Він, як музика, ллється з душі.
Я для Нього зроблю все, що зможу,
Бо вже впевнилась – ми не чужі.
23.4. Наші зустрічі я пам’ятаю,
(Пам’ятатиму, знаю, завжди!).
І сказати: «Його не кохаю»,
Це те ж саме веліти: «Умри!»
24.4. Ми хотіли лише прогулятись
І лежати на ліжку разом,
У розмовах могли забуватись,
Зігріватись любові теплом.
25.4. Нам не треба тоді губи, руки…
Тільки б час зупинити на мить!
Щоб сказати усе і почути,
Як прожив Він без мене один?!
26.4. Люба нам тоді наша самотність, –
Не потрібен для щастя ніхто,
Забуваємо, що таке гордість –
На мольберті стоїть світле тло.
27.4. Серця пензлем життя намалюють,
На картині побачимо все:
Будуть барви, які зачарують,
Світлі й темні – без них все пусте:
28.4. Без грози – ясний день непривітний,
Без зими – не чекали б весну,
Без вагань – навіть ти – несумнівний,
Не спитав би у мене «чому?!»
29.1. Я з тобою і мала зустрітись
У минулому не на біду.
Ти навчив мене за щастя битись,
Цінувати усе, що люблю.
30.1. І за це тобі вік буду вдячна,
Не було би без цього мене,
І тепер не шукав би ти щастя –
Знову в серці моєму себе.
31.1. Помилки загартовують в битвах,
А війну ти давно вже програв.
І я згадую завжди в молитвах
Того, хто так болюче кохав.
32.1. Я тоді, присягаюся, знала,
Що ти любиш тільки мене,
Це не випадок, що я вгадала, –
Варто просто зустріти тебе.
33.1. Все зробила, щоб лиш пригорнути…
Повернути усе, що було.
Ти не зміг мене, мабуть, почути
Або просто не вірив. Чи що?
34.0. Пам’ятаю останню розмову,
Я сказала, що не проживу,
Не почувши, хоч здалека, мову,
Яку сильно… так сильно люблю.
35.0. Вперше я почуття відкривала,
Розуміючи, що все мине.
І, здається, я майже благала.
Ну, а ти… Усміхнувся і все.
36.0. Тоді сльози котились рікою,
Не хотілося жити (в вогні).
Ти ходив, сміючись наді мною.
Я втекла. Та вернулась, бо «Ні!»
37.0. Не могла про життя забувати,
В той же вечір зробила «на зло»,
Почала я з тобою змагатись,
Але вийшло мені на добро.
38.0. Ще я довго з коханням боролась,
Ой, як довго ховала його
(Та при зустрічі знову зривалась),
Не могла заховати на дно.
39.0. Ти не знав, що було із душею,
Ти не бачив, а бачили всі.
Крадькома ти знущався над нею,
А вона не згорала й в вогні.
40.0. Та не зміг навіть ти приховати,
Що у тебе я в серці жила,
Не дозволив взаємно кохати
І не жив ти без мене сповна.
41.5. Дні за днями в журбі пролітали.
А, що далі? Відомо давно.
Те раніше, що ми малювали
Розпливалось лише на вікно.
42.5. А з дощем все на склі розмивалось
І зникало, а я в напівсні
Тіні бачила, що розлучались
Вже навіки і вже не сумні.
43.5. Залишалося світле майбутнє.
Малювати змогла я сама
І на світлому фоні у руки
Твоє серце тобі віддала.
// // // // // // // // // // // // // // // //
44.5. Тихо-тихо шепочусь з Тобою
І у погляді бачу думки, –
Все минуле ти знаєш до болю, –
Пригортаєш мене залюбки.
45.5. На очах не бринітимуть сльози,
Вони висохли вже назавжди.
Ти цілуєш і пестиш долоні,
Щойно – «Він», а тепер уже – «Ти».
* * * лютий-2005
Є у митця колода карт
І в ній не все так просто,
Його слова – не тільки жарт,
А й гра любові й злості.
У музиці його творінь
Я бачу дивні рухи
І гроші викликають біль
У тих, хто тягне руки.
Він виставляє на мольберт
Всі почуття майбутні
І бачить всіх, й хто пропаде
Від власної пихи у будні.
В нас викликає тільки жаль
Ця музика жагуча
І манить нас у дивну даль
Ілюзія забута.
та
у Вас 
0
