Дощем нетеплим безнадійно плаче ніч.
Крилом багряним листопад гортає досі,
неначе книгу, ним не читану – цю осінь.
Сюжет - про двох, котрі не знають протиріч,
про двох закоханих, що мріють про весну
і вірять в те, що неможливо вниз упасти.
Що серця біль в житті буває лиш від щастя,
а долю бог дарує їм на двох - одну!..
Але щось зовсім не повірив листопад
легендам цим, котрі так щиро, як в молитвах,
звучать дощем в осінніх мокрих манускриптах.
Ідуть дощі, у серці йдуть дощі, Змиваючи солоний присмак тУги. Ти просиш в долі дати шанс удруге Знайти розраду зраненій душі... Минуть дощі, а з ними вщухне й біль твій, На серці рани час запорошИть. Тамуєш за любов'ю ненасить У своїх мріях, трохи божевільних...
Чудово!А може й справді це не просто пожовклі листки з соного дерева!Може дійсно падають розірвані сторінки чийогось життя! Мене наштовхнуло на роздуми! Дякую
Творчих успіхів і відповідного настрою всім відвідувачам моєї сторіночки. Дякую!
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
