Волошкові згадки
Стежину протоптали
волошкову,
я з пам'яті її іще не стер.
Стару вербу і річку як підкову,
що з вигибом підходить до
озер.
П'яніли в поцілунках передчасно,
смакуючи збирали весь нектар.
Волошки у ту пору цвіли рясно,
і молодість.... Фіксує календар.
А у дощі блукали
серед грому,
віддавшись силі літніх
блискавиць,
а то ховались під вербову
крону,
слухали шум небесних колісниць.
Промокла сукня і дівоче
тіло.....
я зігрівав її своїм
теплом,
так обережно зовсім ще невміло,
з бажанням від незгод прикрить
крилом
Волошки відцвіли
уже з роками,
так жаль , що вже повернення
нема.
Не наші й не для нас цвітуть
полями,
а нам лиш згадка добра ,
голосна......
Додав: 45tom (21.03.2009)
| Автор: © Олексій Тичко
Розміщено на сторінці : Поезія Олексія Тичко
Поділіться цією публікацією у Фейсбуці :
Переглянули твір - 2023 чол.
у Вас # закладок
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 5
Порядок виводу коментарів:
За замовчуванням
Спочатку новi
Спочатку старі
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
klavysjka : А инасправді і бачать, і чують.. та споглядать. Єдине, мабуть, забувають, що їхня хата не скраю, а й наступна після нашої...
klavysjka : На превеликий жаль... Тиша насторожую. лякає...
klavysjka : Щиро дякую! Так авоно і є. Любов і ненависть... Ніколи про таке не могли й подумать...
klavysjka : Це правда. Так воно і є. Навчились переглядати цінності життя