Не міжсезоння, а
уже пора осіння,
Тож листя падає,
танцює вальс Бастон,
І ніби золотом
оздоблює довкілля,
Скидає осінь
пожовтілий балахон.
В гнітючій тиші
привокзального перону
Відсутність повна
і людей, і голосів,
Далекі звуки ріжуть слух, удари грому -
Небесний грюкіт
до перону долетів.
Нема вогню -
тютюн без діла у кишені,
Вселенська пустка
і по ній блукаю я.
Пустельна осінь, мої пошуки даремні,
У тих місцях, де
панувала метушня.
Нема людей, нема
тепла, сумні перони,
Не зустрічають із
букетами троянд.
Тут тільки я несу
тягар глухої втоми:
Ні співчуття, а
ні вогню, а ні порад.
|