Після сліз

Пані Ірино, непоганий вірш, один з кращих з тих, що я тут прочитав. Проте є зауваження.

"Після сліз,

Після літньої зливи,

Після всіх проминулих дощів..."

Навіщо стільки води? Більше маю на увазі те, що після зливи вже недоречно і банально писати після дощів. По-перше нічого нового не додає, а, по-друге, після злив писати про дощі - слабка тавтологія. Непродумані як слід рядки. Віддає графоманством.

"Починається осінь красива

Для моєї ясної душі".

Ясна душа - нелогічно (після злив душа печальна, зпустошена, зажурена тощо) і самовпевнено, нескромно (про ясність Вашої душі хай скажуть люди).

"Починається осінь…

Даремно провертати до Липня слова..."

Ви вже перейшли до теми осені і знову апелюєте до літа, до Липня. Не бачу сенсу, нічим невиправдано. Динаміка втрачається, крок назад робить вірш нудним...

"Позбирались листки біля Клена,

На листках – моя пісня жива.

Зупиніться, послухайте пісню!

В цій красивій осінній порі

Їй у грудях зробилося тісно

І самотньо,

Як в небі зорі..."

Тавтологія ніколи не прикрашала вірш. Листки в першому рядку, листки - в другому. Слово красиво вже було і знову повторюється. Треба добирати синоніми, мова ж у нас багата! В поезіях високого штибу ви не знайдете повторень епітетів, метафор, гіпербол. Такі вимоги до справжньої поезії.

"Зупиніться. Листочки кленові

Так надійно до світу мовчать,

Що на звуках веселого слова

Залишається смутку печать..."

Ви ж писали вище про пісню на листках, а тепер ці ж листочки мовчать. Треба слідкувати за своєю думкою. І що за образ "надійно до світу мовчать"? Надіно - недоречно абсолютно. Може, тривожно.
І якщо все ж таки вони мовчать, то звідки ті веселі слова? Ви заплутались, Ірино. Еклектика, мішанина, підпорядкованість римі (вона Вами керує).

Вірш вимагає серйозного доопрацювання.

Бажаю удачі! З повагою, Тарас.