Світанки невмощені в сідлах

Зрозумію лиш я, проковтне лише тінь

Те, що хочеться в жмутках збирати.

А пегас розітне цим пером потеплінь

Ілюзорну буденності вату.

Прошепоче лиш ніж проштампованих нот:

"Не згубися у стоптаній драмі.

Наший вимір змалює чимало висот

І у куцім терпіння бігвамі".

Розтріпоче лиш фей напівприспаних зір

Переповнену зимами нішу.

І всміхнеться концерт нерозбавлених гір,

Що підозрюють трішечки більше.

Привідкриють вітри, усвідомить весна

Первоцвіти в невимитих вікнах.

Спотикнуться об ніч чи об землю - хто зна,

Ці світанки невмощені в сідлах.