Я трішки знаю перламутне небо
Крізь ледь сапфірно-синій об`єктив,
І струси срібла скульпуозним темпом,
Як попіл від зимових офензив.
Мені відоме сутінкове форте
У закапелках хмарних інтерв`ю
І як вітри недощового сорту
Розпалюють багряне дежавю.
Усе це вчилось - як гойдання сонця
На вузьких стеблах снігових пір`їн.
Але не втямлю, як в земній суконці
Воно згаптує первоцвітний дзвін.
|