Донька з внуком
їде з міста. Їх стрічає дідо:
- Щось наш хлопець виріс мало. Виглядає блідо.
Стала та йому
жалітись: - Ніде правди діти.
Всі тепер такі у
місті нездорові діти.
Може, глисти, може,
гени. Авітамінози.
Той не їсть, не п’є,
нервує. Тільки й крутить носом.
Дуже в’ялий,
вічно сонний. Ще й худий, як тріска.
Зранку танком
хоч тягни. Щоби встав із ліжка.
Кине сумку, ляже
спати. Лиш в комп’ютер очі.
Ані вчитись,
щось зробити й близько сам не хоче.
Став такий, як
пес лінивий. Не впізнать Івана.
Може, хтось
порадить інше, ліпше лікування?
Певно, купим знов пігулки. Різні вітаміни.
Лікар каже: мають бути позитивні зміни.
Дід всміхнувсь,
озвався тихо: - Ви, як діти, наче!
Я вам сам, без
медицини, скажу, що є краще.
Хочте, - їдьте до дохтОрів, викидайте гроші
Або щось
знайдіть народне, якісне, хороше.
Сів за стіл і
чарку випив: - Хочеш знати правди?
Я скажу. Йому
поможуть трави й тільки трави!
Та киває: - Може бути! Ось у чім причина!
А які ж?
Ромашка, м’ята, липа чи шипшина?
Ви скажіть, яка
травичка краща й ефективна?
- Як для того лобуряки.
То скоріш КРОПИВА!
| 
та
у Вас 
0
