Так буває нечасто нині – пензлі зблискують мов на клич! На перстах полічить в Україні носіїв українських облич. Замалюєш і – на поличку «ексклюзивний етюд-ескіз»… Ця ж сама-по-собі – Павличко, ще й з дарунком Господніх рис. Скільки їх – у людської долі цін? Всі – в очах її: щем… і щем… А й творити портрет Сучасниці, то із кого його іще б?! Ось і мислиш про неї: «Ти – це ми. Тільки ділась де наша креш?» Помережиш їй космос птицями… Ще й трояндами помереж! Скрикнеш кольором: «Sola Mia!” Там горітимеш, як в огні. А назвеш його «Соломія» – оте соло-на-полотні. Придивившись, простогнеш: «Варто!» І згадається неодмінно щось з Менандра – про ложку фарту та нікчемність бочки уміння…
Спасибі Вам друже! Та не "хромає" розмір. В сучасній поезії свобода - нормальність. І махновська свобода - єдиний розмір, який визнаю навіть у роезії.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
