Поет
Зігрійте мою душу – Звільніть мене від сну, Я неодмінно мушу Всю передать весну! Яка в мені так квітне, Хвилюється, дзвенить І гине непомітно, Хоч серце ще бринить. Боюсь залишать сили, Мине моє життя. Я втрачу світлі крила – І кану в забуття.
Додав: EvMessiah (07.03.2012)
| Автор: © Євген
Розміщено на сторінці : Макаренко Євген
Поділіться цією публікацією у Фейсбуці :
Переглянули твір - 2687 чол.
у Вас # закладок
Ключові (? ): весну , душу , забуття , крила , квітне
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 4
Порядок виводу коментарів:
За замовчуванням
Спочатку новi
Спочатку старі
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
Nemo : дякую, з кожним роком розумієш, що життя продовжується попри все і можеш чогось не встигнути...
virchi : Гарно написано! У кожному рядку — любов, вдячність і повага до найріднішої людини. 💙💛
Nemo : дякую, насправді - так...
leskiv : Чудовий вірш, пронизаний любов"ю до матері.