Голосївські оповіді (3)

-О взе кунец насої вуиці, тлеба велтатись дому
-Давай се до діда Панаса зайдем – промовив Гнатко
-Нє, він вейми бідний, у його ні цукерок ни глосей нема
-Нє лас ми сцедлуєм по вуиці то тлеба і до цого діда зайти, він холосий
-Яксо тобі тле то йди сам, а я велтаюсь – відповів Максимко.
Після цих слів хлопчики розійшлися – один пішов додому, а інший до діда Панаса

 

-Нє, моя мама доросла і класце знає як сцедлувати
-Та і мій блат Ломан взе великий, у його вуса взе ростуть.
-Давай ми засцедлуєм перш як тлеба, а потім як ти хоцес
-Ну добле, зазубли слова – промовив Максим і почав повчати нової пісеньки Гнатка
Вивчивши її хлопці з бенефісом пішли до Пилипа Охри. Відспівавши мамину щедрівку, Максим моргнув Гнату і обоє в один голос заспівали:
Ой сцедлую, я сцедлую

 

Незабаром маленькі щедрувальники попрямували до краю села – будинку Онисима. По дорозі Гнат розпитував Максима:
-А хто такий сантаклафс?
-Не сантаклафс, а сантахлас, це такий амеликанський дід моооз.
-А хто такий Савела, і сото в їх за пала з Валвалою?
-Ну ти і відставий, то як дід молоз і снігулоска, класиві хоодні і цукелки плиносять.
Невдовзі у домі Онисима лунала гарна щедрівка. Хлопчики ледь-ледь вимовляли слова, але радувало їхнє старання. Ці ніжні голоси розчулили би будь- кого на світі. «А чим же

 

 
Цілий день у голосіївці прибирали подвір’я, порали будинки і готували святкову їжу. В повітрі літала атмосфера зустрічі Старого Нового Року.
На одній із вуличних лавок, поблизу паркану, сиділи двоє хлопчиків. «СцЕдлик, сцедлИк, сцЕдлівОчка, плИлетілА лАсцівоцкА…» - лунали тоненькі дитячі голоси». Репетиція була серйозною, наче перед виступом Кіркорова у Кремлі. Нарешті під вечір Гнат з Максимом пішли додому щоб перевдягнутись у костюми і почати «гастролі» рідною вулицею.
Близько четвертої години Гнат зайшов на поріг Перепиленків, відомих як Перепели:

 На жаль, під час щедрування Гнат збився і забув слова. Сивочолий дідусь усміхнувся і вийняв з старої шафи вузлик з копійками. «Оце за весь вечір прийшов лише один щедрувальник та й той збився, ну ладно з ким не буває, тримай заробив» – сказав дід Панас і висипав весь вміст вузлика у мішечок з гостинцями для Гнатка.
Хлопчику стало соромно, він аж почервонів і понуро попрямував додому.
Під нічними ліхтарями у повільному танці почали кружляти сніжинки. Вони ніби наспівували забуту від хвилювання щедрівку.

 

Я гоілку носом цую
Дивлюсь на ікону
Дайте самоону
Не люблю плосити
Дайте й заусити.
Сімя Охри (дружина і двоє старших дітей) ледь не попадала від сміху. «Да я так давно не сміявся» – радісно ледь здавлюючи сміх промовив Пилип. Гнат і Максим здивовано переглянулись. Перший промовив – «та ми гоілки не белем, нам глосі тлеба. «Або вас пригостити?» – запитав ласкаво Онисим. – «Ми белем все со дасте, а особінно глосі» – сміливо відповів Максимко. Онисим усміхнувся і подав у мішечок Гнатка десять гривень – «Молодці перші до мене сьогодні прийшли».
За кілька хвилин на порозі сусіднього будинку пролунав голос – «Гвайка відкливай, ми сцедлувати будем…» - вигукнув Максим. «Заходьте, заходь будем раді» – з посмішкою відповів Петро Гайка. Відщедрувавши на славу, хлопчики попрямували далі:
-Сухай Гнат, а дахвай я засцедлую як блат мене вцив

 

-Погляньте який сивенький дідусь до нас завітав, он яка вовняна борода, а щоки буряком як гарно підведені і ніс як у Сантаклауса, а яка палиця – сказала мама Максима Тетяна Іванівна, зустрічаючи маленького гостя.
Із іншої кімнати вийшов її син. На голові у нього була охайно зав’язана хустинка, на штанці намотане маленьке рядно, наче спідниця. Тетяна Іванівна взяла із полиці губну помаду і підмалювала сину губи, щоки та ніс. «Ану станьте поряд» – промовила вона – Яка гарна пара, як Савера й Варвара, ха-ха».