Із яблунь сипле білий цвіт. Впаде на душу тихий жаль. Без тебе став самотнім світ, І скрипкою рида печаль. Але не в тім моя печаль, Що облітає цвіт поволі, а в тім печаль, що ти, нажаль, Моє кохання та не доля. Та ще не осінь. час ще є. І жевріє в душі надія. Кохання весняне моє, Тебе я бачу в сні і мрію... Але не в тім моя печаль, Що не реальність ти а сноведіння, А в тім печаль, що так, нажаль, Коротке вранішнє ведіння. Гаряча шаля падолисту в саду закутала нас ніжно. Для себе ми знайшли прихисток, Такі закохані і грішні. Але печаль моя не в тім, Що листопад уже кружляє - не будеш ти навік моїм. І плаче скрипка і ридає...
Вірш Ваший , п. Оксано, дуже ніжний і печальний ...Але я таку тему схожу вже чула...Як у пісні: Не втім печаль, що свище вітер лютий , що січень на вікні , малює мертві квіти...
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
та
у Вас 
0
Дуже гарний вірш, ніжний та сумний